Актуальність проблеми остеохондрозу хребта обумовлена його розповсюдженістю. За повідомленнями ВООЗ він займає третє місце після таких захворювань як серцево-судинні і онкологічні патології. Рівень захворюваності попереко-крижового відділу серед верств населення коливається від 5 до 10 випадків в рік на 100 працюючих.

Попереково-крижовими болями страждають 50% некваліфікованих робочих, 45% - працівників сільського господарства, 31% - службовців. Щорічно через попереково-крижові болі така невелика країна, як Швейцарія, втрачає 2 млн.робочих днів.

За останні 40 років відбулися радикальні зміни в поглядах на цю патологію. Встановлено, що це захворювання найчастіше пов’язане не з інфекційно-токсичними факторами, а з дегенеративно-дистрофічними процесами в поперековому відділі хребта.

Термін “остеохондроз хребта” означає дегенеративно-дистрофічний процес в міжхребцевих дисках, що веде до реактивних і компенсаторських змін в кістково-зв’язковому апараті хребта.

Існує ряд причин, які пояснюють виникнення клінічних проявів остеохондрозу. Головні із них:

• вроджені дефекти хребта;

• гіподинамія;

• хронічні або одноразові надмірні перевантаження хребта;

• травми, які виникають внаслідок перевантажень, ударів, падінь;

• переохолодження, вплив хімічних речовин, а також стресів, які послаблюють нормальне функціонування хребта;

• гормональні порушення (клімакс та інші), аутоімунні процеси.

Існуюча в широкій практиці думка про відкладання солей в хребті вважається необгрунтованою, оскільки роль ендокринних і обмінних порушень у виникненні остеохондрозу не доведена.

Ефективність профілактичних заходів збільшується у випадках виявлення ранніх ознак захворювання, тобто при донозологічній діагноcтиці.

Існує ряд суб’єктивних ознак, поява яких дає право підозрювати можливість наявності остеохондрозу хребта. Ось деякі з них:

* якщо після 20-30 хв. сидіння “заковує” поперек, хочеться потягнутись, спертися руками на стіл, порухати стегнами, а встати важко, хочеться ухопитися за поперек;

* якщо в спокої сильно напружені м’язи попереку;

* якщо періодично терпнуть кінчики пальців рук та ніг і “бігають мурашки”(по тілі, кістках, ступнях), або “мушки” перед очима;

* якщо з’являються періодичні болі в колінах, ліктях, шиї, животі, голові і т.д., які потім зникають;

* якщо виникають нечасті, сильні, але такі, що зразу зникають, пронизуючі болі в м’язах при різких рухах.

Всі ці ознаки вказують на доклінічні стадії хвороби або на її загострення, якщо захворювання вже мало прояви раніше.

Головні принципи первинної профілактики:

* формування правильної постави і дотримання ортопедичного режиму;

* розвиток м’язевого корсета шляхом ізометричних вправ, плавання масажу;

* виконання загартовуючих процедур.

Формування правильної постави належить до ортопедичного режиму, який крім постави, включає фіксацію хребта як штучними засобами (поясами), так і природнім м’язевим корсетом.

В поняття постави вкладається створення і збереження правильного положення тіла. Вона залежить від форми дисків, які забезпечують рухливість хребта. Остеохондроз викликає деформацію дисків, внаслідок цього настає порушення постави. Отже, формуючи поставу, людина зменшує можливість появи симптомів захворювання.

Постава створюється двома шляхами:

По-перше,розвитком сильного м’язевого корсета, який постійно захищає хребет. Немаючи сильної мускулатури, важко втримати правильну позу, і навпаки, хороші м’язи не зовсім оберігають від сутулості.

По-друге, свідомим контролем звичних поз, положень тіла, тобто вироблення навичок правильно стояти, сидіти, лежати, ходити, виконувати всі роботи вдома і на виробництві.

Ці дві умови взаємопов’язані і взаємообумовлені.

Прийнято вважати, що при остеохондрозі показана динамічна гімнастика: збільшити рухливість хребта (згинатись, крутитись). Збільшення рухливості хребта і стає метою комплексів оздоровчої гімнастики. Думка, що навантаження може викликати мікротравми хребцевих структур і посилити дискогенну патологію, шкідлива і помилкова.

Мета лікувально-оздоровчої гімнастики - розвиток сили м’язів тулуба і живота шляхом виконання вправ в ізометричному режимі. В комплекси повинні вводитись вправи на розтягнення хребта, його кифозування і стабілізацію, тобто на створення сильного м’язевого корсета навколо тулуба.

Статичні вправи відрізняються від динамічних насамперед тим, що тренують різні групи м’язів. Найефективніше це відбувається при виконанні вправ в нешвидкому темпі. Треба дуже поволі “входити” в положення, потім втримувати його протягом 6-30с і так само поволі “виходити” із нього.

Важливе значення має також індивідуальне дозування фізичного навантаження. З цією метою треба настійливо переконувати пацієнтів в необхідності свідомо відноситись до вправ, тобто під час виконання того чи іншого руху треба обдумувати його, відчувати своє тіло. Навіть якщо за клінічним станом людина в даний момент не може виконувати без болю вправи, вона має чітко уявляти його в “думці”, вибудовувати в свідомості вправу в цілому. Це пов’язано з формуванням динамічного стереотипу в корі головного мозку.

Загартовування, а саме оздоровлення водою допомагає організмові через шкіру вивести шкідливі продукти обміну і, головне, зміцнити тіло.