Зменшення кількості хворих та запобігання розповсюдженню туберкульозу залежить від своєчасності виявлення та якості профілактики. Наразі існує 4 основні види профілактичних заходів: соціальні, специфічні, хіміотерапевтичні та санітарні.

Соціальна профілактика

Захворюваність на туберкульоз залежить значною мірою від умов проживання людей. Несприятливі фактори зовнішнього середовища, постійні стреси, погане харчування, куріння, пияцтво, вогкість і бруд у будинку, небезпечна для здоров’я робота багаторазово збільшують ризик виникнення хвороби.

Харчування при туберкульозі має бути калорійним, із високим вмістом білку, достатньою кількістю вітамінів і мікроелементів. У день рекомендується 5-6 прийомів їжі невеликими порціями.

Соціальна профілактика належить до первинних заходів, покликаних зміцнювати загальне здоров’я і неспецифічний імунітет різних соціальних груп населення. Її напрямками є організація безкоштовної, доступної кожному медицини; забезпечення гідного матеріального стану людей; поліпшення якості та культури харчування; розвиток і пропаганда занять спортом; боротьба з курінням, вживанням наркотиків, пияцтвом; поліпшення побутових умов життя; створення сприятливого режиму відпочинку, роботи або навчання.

Сюди ж відносяться заходи щодо захисту навколишнього середовища від викидів токсичних речовин, інших небезпечних забруднень, що сприяють розвитку захворювань органів дихальної системи.

Специфічна профілактика туберкульозу

Первинна специфічна профілактика полягає в проведенні новонародженим протитуберкульозної вакцинації БЦЖ на 4-7 день життя. Після введення вакцини залишається рубчик на шкірі, як показник її ефективної дії. У дитячому, підлітковому і молодому віці до 30 років роблять ревакцинацію. У районах зі значним поширення хвороби додатково щеплюють дітей в 10-11 років. Якість проведення вакцинації оцінюють щорічним проведенням проби Манту з туберкуліном.

Особливості санітарної профілактики

Комплекс заходів санітарної профілактики здійснюється, щоб попередити зараження здорових людей мікобактеріями туберкульозу. Для цього передбачені регулярні медогляди працівників дитячих дошкільних і шкільних установ, пунктів громадського харчування, комунальних господарств, в тому числі громадського транспорту, магазинів, аптек; медичні огляди працюючих у шкідливих промислових умовах; оздоровлення вогнищ захворювання, що включає санітарну дезінфікуючу обробку; організація спостереження в диспансері людей, що контактують із хворими на туберкульоз; вакцинація осіб із груп високого ризику розвитку хвороби; організація повноцінного харчування хворих; пропаганда здорового способу життя і відмови від шкідливих звичок.

Рання діагностика туберкульозу полягає у виявленні початкових форм туберкульозу. За сучасними уявленнями про патогенез туберкульозу, до таких форм відносять ранні прояви первинного туберкульозу, що виникли в результаті «свіжого» зараження, прояви, що розвиваються у дорослих переважно за рахунок ендогенної реактивації, а також вторинні форми туберкульозу на ранніх етапах їх розвитку. Природно, що до ранньої діагностики туберкульозу можливо відносити виявлення лише обмежених, малих форм захворювання, що розвиваються на початковому етапі хвороби.

У зв`язку з малосимптомним перебігом туберкульозу (особливо на ранніх етапах захворювання) виявлення хворих нерідко проводиться на більш пізньому етапі, коли вже в повній мірі з`явилися клініко-рентгенологічні ознаки тієї чи іншої клінічної форми, але захворювання ще не прийняло незворотного запущеного характеру. Хворих, виявлених із такими формами туберкульозу, прийнято характеризувати як виявлених своєчасно.

Критеріями своєчасного виявлення за традицією вважають: відсутність ознак розпаду легеневої тканини або початковий деструктивний процес, оборотність туберкульозного процесу під впливом лікування (вогнищевий, інфільтративний, обмежений, дисемінований туберкульоз в фазі інфільтрації, без розпаду, а також обмежені прояви первинного туберкульозу, ексудативний плеврит та ін.).