Алгоритм дій, які рекомендується виконувати дорослим у подібних ситуаціях:

Пояснити дитині, що відбувається, щоб нормалізувати її стан. Можна побудувати розмову таким чином: «Я бачу, що ти боїшся. Так, це ж дуже гучний і неприємний звук, який насправді лякає. Але коли ми чуємо сирену — це значить, що наші ЗСУ зафіксували загрозу і зараз її знешкоджують. Цей звук сповіщає, що про нашу безпеку дбають. І нам потрібно подбати про себе, тому ми йдемо в безпечне місце».

Підтримати малечу: «Я з тобою — і буду з тобою весь час». Рекомендовано запропонувати дію, запитати: «Хочеш, я візьму тебе на руки/обійму, а ти візьмеш свою іграшку?» Важливо, щоб дитина не почувалася безпорадною, натомість мала відчуття, що може вплинути на ситуацію: тримати іграшку, піклуватись про тварину, взяти воду, рахувати кроки.

Поспілкуватися з дитиною після того, як загроза минула. Після скасування повітряної тривоги дорослому треба обов’язково наголосити на цьому: «Все минулося. Ми в безпеці. Спасибі, ти був/була таким сміливим, міцним. Ми чули так багато гучних звуків, але ми впорались. Я пишаюсь твоєю стійкістю та піклуванням про іграшку/ молодшого брата чи сестру/ про себе самого».

Окрім того, для заспокоєння можна пограти з дитиною в терапевтичну «гру»: розтерти вуха й уявити, що з них «висипається» в долоню чи на землю те, що їм заважає, або уявити себе собакою, який щойно вийшов з води та струшує з себе всю воду. Після цього запитати у дитини про те, що їй би хотілося робити після того, як вона вийде з укриття.

Зняти напругу, коли лунають неприємні гучні звуки, допоможуть наступні практики:

співання пісень;

прослуховування аудіоказок в навушниках;

промовляння дражнилок на російську армію, щоби знецінити ворога та зменшити страх;

масаж вух та простукування зони за вухами;

застосування дихальних практик з гучним видихом;

гра “Слоник”, який обмахується вухами (для цього прикласти долоні до вух, відтуляти й затуляти їх);

гра “Комахи” (уявити, що в приміщенні багато комарів і ловити їх, плескаючи гучно в долоні, але не торкаючись інших гравців);

позіхання (для цього потрібно провести пальцями від вушної раковини до щелепного суглоба і запропонувати дитині позіхати);

розсмоктування льодяників, жування сухофруктів, цукерок чи гумок;

пускання мильних бульбашок, якщо дозволяють обставини.